Європейська рада ядерних досліджень (ЦЕРН) після дворічної перерви знову запустила в роботу Великий адронний колайдер (ВАК). Йдеться про гігантський 27-кілометровий прискорювач заряджених частинок, збудований на кордоні Швейцарії та Франції задля практичного підтвердження теорій походження й будови Всесвіту. Рiч у тiм, що існуючі гіпотези астрофізиків не складаються в гармонійну мозаїку, кожен пазлик якої б ідеально вписався у єдину картину світобачення. Тобто людство, незважаючи на всі наукові потуги, й досі мало що знає про оточуючу нас матерію. Втім, на думку чернігівського вченого Анатолія Іванова, який, за його словами, давно розкрив цю таємницю, новий запуск колайдера буде таким же малоефективним, як і всі попередні. Шанс перевірити його припущення з’явиться вже за місяць, коли ЦЕРН озвучить результати нових досліджень.
Фатальне припущення Хаббла
— Анатолію Григоровичу, наскільки я розумію, при допомозі ВАК учені прагнуть звести до однієї об’єднавчої гіпотези розрізнені теорії взаємодії елементарних частинок. Потрібно це для того, аби підтвердити чи спростувати «Теорію великого вибуху», що, на їхню думку, міг стати першопричиною виникнення Всесвіту. Сучасні фізики запевняють, що наприкінці 90-х років вивели стандартну модель (СМ) мікросвіту, при допомозі якої змогли підтвердити наявність сильної, слабкої та електромагнітної взаємодії елементарних частинок. Але вигукнути «Еврика!» їм нібито заважає одна єдина проблема: при допомозі СМ неможливо пояснити такий фактор, як гравітаційна взаємодія, що робить недоказовою всю теорію. Ви ж у своїх наукових роботах запевняєте: науковці взагалі шукають те, чого не існує в природі, бо є тільки один єдиний вид взаємодії елементарних частинок — електромагнітний. Чому?
— Теорію циклічності функціонування зірок і галактик подав у науковій праці «Живий організм Всесвіту» більше 12 років тому, а потім і в книзі під однойменною назвою. У більш ніж 70 наукових статтях, розміщених в iнтернеті, я просто більш детально описав будову і функціонування як кожного окремого космічного об’єкта, так і Всесвіту в цілому. Нічого цього сучасна астрофізика не знає.
Що стосується теорії побудови і функціонування елементарних частинок, то я теж у своїх статтях показав на малюнках як насправді збудовані мезони і гіперони. Це повністю спростувало хибну теорію побудови мікросвіту на основі кварків і бозона Хіггса. Було доведено, що останні не існують, бо всі взаємодії між елементарними частинками відбуваються тільки шляхом електромагнітної взаємодії. Решта з’явилася в уяві вчених тільки тому, що науковий світ не знав, як насправді збудовані нуклони, ядра атомів і самі елементарні частинки. Гравітація — це теж один iз видів електромагнітної взаємодії.
У своїх наукових статтях я виклав інформацію тільки про структуру мезонів і гіперонів, але мені відомо, яку мають будову протони і нейтрони, а також усі без винятку відомі ядра та їх ізотопи з урахуванням ролі кожного нуклона в їх структурі. Цього теж не знає жоден учений Землі. Але я озвучу результат своїх досліджень тільки після того, як офіційна наука перестане замовчувати мої досягнення. Мені вдалося навіть відкрити декілька нових невідомих частинок.
— Але ж так не може бути, щоб гіпотеза про «Великий вибух» виникла з нічого. Напевно автори ідеї її переконливо аргументують, інакше на безперспективну гру вчених у лабораторне відтворення моменту створення світу ніхто б не виділив такі шалені кошти?
— Так зване «червоне зміщення» у спектрах зірок і галактик сучасні астрономи трактують неправильно. Матерія майже зі швидкістю світла рухається до центру галактики, в якому розташована величезна чорна діра, а фізики, навпаки, вважають, що це саме галактики розбігаються у різні боки. Тобто матерія галактик дійсно від них віддаляється у напрямку центру, а самі галактики залишаються на своєму місці.
Відомий американський астроном Едвін Хаббл першим помітив зсув ліній галактичних спектрів у бік червоної частини спектра. Після цього він зробив фатальну помилку, припустивши, що галактики віддаляються та й ще з величезною швидкістю. Так для астрофізичної науки настали важкі часи. Фатальне припущення Хаббла й стало причиною виникнення «Теорії великого вибуху». Учені вирішили, якщо галактики розбігаються, то колись мав відбутися цей «вибух». Вони навіть «визначили» термін, коли це могло статися — приблизно 13 мільярдів років тому. І тепер підганяють всі події в космосі під цей абсурдний феномен, коли трактують самі події.
Цьому сприяло і виявлення так званого реліктового теплового випромінювання, яке одразу було пов’язане з цим «вибухом». А насправді, галактики живуть своїм життям і в кожній з них є свій рівень теплового випромінювання, який поступово змінюється.
Всесвіт існуватиме вічно?
— Тобто ви є палким прихильником теорії стаціонарної моделі Всесвіту, що зараз також існує на рівні гіпотези?
— Так, Всесвіт — це стаціонарна система. Він існував і існуватиме вічно. Коли провідні вчені зрозуміють, що вища духовна сила створила світ не для того, щоб він розлетівся у різні боки й загинув, тоді астрофізика почне розвиватись у правильному напрямку. Вигадками про «Великий вибух» просто дуже зручно прикривати своє повне нерозуміння механізмів функціонування живого організму Всесвіту.
— Анатолію Григоровичу, тобто ви стверджуєте, що кінця Всесвіту ніколи не буде. Але відомий німецький фізик Клаузіус ще у дев’ятнадцятому столітті попереджав про загрозу теплової смерті Всесвіту через вирівнювання температур, а сучасні учені стверджують, що він загине через випаровування чорних дірок, на які сам перетвориться.
— Рудольф Клаузіус був дуже талановитою людиною. Разом з англійським фізиком Томсоном вони відкрили Другий закон термодинаміки, згідно з яким тепло від менш нагрітого тіла ніколи не може переходити до більш нагрітого. Це повністю виключало можливість створення вічного двигуна другого роду.
Клаузіус дійшов висновку, що через вирівнювання температур Всесвіту загрожує теплова смерть. Але він не знав про існування чорних дірок. Завдяки їм вічний двигун другого роду існує! Це галактики. Саме біля поверхні чорних дірок відбувається порушення Другого закону термодинаміки. Тепло від менше нагрітої території галактики переходить до більш нагрітих чорних дірок. При цьому різниця температур становить десятки і навіть сотні мільйонів градусів.
Чорні дірки мають маси, що перевищують більше ніж у 27 разів масу нашого Сонця. Через це вони не відпускають від себе світло, поглинаючи тепло від тіл, які за них менше нагріті.
У жовтні 2009 року я зробив додаток до Другого закону термодинаміки. Тепер він звучить так: «Неможливий перехід теплоти від тіла більш холодного до тіла більш нагрітого без будь-яких змін у системі або в навколишньому середовищі, за винятком, коли маса більш нагрітого тіла перевищує 5,46·1031кг. Це мінімальна маса, яку може мати чорна діра. За меншої маси це вже буде видима нейтронна зірка. Йдеться про цикл життєдіяльності. Отже, чорні діри — це ті космічні об’єкти, які рятують Всесвіт від теплової смерті.
А що стосується випаровування чорних дірок, то це чергова вигадка учених, які нічого не знають про їх внутрішній устрій. Чорні діри, так само, як і нейтронні зірки, складаються з нейтронів, але за більшої маси у них з’являються додаткові властивості. Це закон діалектики: перехід кількості в якість. Усі розмови про «кротові нори» і «портали» — не більше, ніж порожні балачки. У чорних дірках немає чому випаровуватись.
Мезон проти бозона Хіггса
— Останнім часом учені все частіше говорять про існування темної матерії в космосі. Деякі з них стверджують, що вона становить приблизно 96% від усієї матерії Всесвіту. Невже стільки багато невідомого?
— «Темна матерія» — це така ж вигадка, як і «Великий вибух». У більшості галактик невидимих зірок iз твердою темною корою набагато більше, ніж зірок, які сяють. Темні зірки разом зі своїми планетарними системами затіняють значні території галактик. Крім того, на завершальних етапах стиснення галактик більші частини їх територій теж залишаються холодними. Під час астрономічних спостережень це породжує ілюзію присутності якоїсь «темної матерії».
А далі учені потрапили в ще більшу оману. Вони почали вважати, що ця «темна матерія» створюється частинками суперсиметрії з властивостями, яких не має жодна відома на Землі частинка. Дійшло до того, що американські учені збудували установку для пошуків хоча б однієї такої частинки, витративши на це сто тисяч доларів. Але все марно.
— Ви також запевняєте, що бозона Хіггса, існування якого два роки тому було підтверджене проведеним на колайдері дослідженням, теж немає. Але що ж тоді знайшли дослідники?
— Вони виявили надмасивний мезон, а переконують, що то неіснуючий бозон Хіггса. Так звана стандартна модель спочатку в певній мірі могла щось пояснити про взаємодії елементарних частинок. Але щоразу стикаючись з невідповідністю цієї моделі результатам експериментів, учені були змушені вдаватися до штучних, часом зовсім абсурдних, обмежень. Для того, щоб хоч якось реанімувати кваркову будову мікросвіту, довелось припустити, що заряд електрона ділиться на три частини. На пошуки цієї частини заряду електрона було витрачено багато зусиль і ресурсів. Але її так і не знайшли, бо вона не існує. Ці дії учених дуже нагадують спроби зробити друге око для одноокої людини, розрізавши здорове око на дві частини. Ця людина стане зовсім сліпою. Заряд електрона не ділиться. Це фундаментальний закон Всесвіту.
— Анатолію Григоровичу, у квітні знову став до роботи Великий адронний колайдер. Учені вивчатимуть малі чорні діри, частинки суперсиметрії і випромінювання кварк-глюонної плазми для того, аби вивести більш досконалу теорію взаємодій. Утім ви вже зараз називаєте всі їхні зусилля такими, що не дадуть жодних позитивних результатів. Чому?
— Малі чорні діри і частинки суперсиметрії — теж вигадка. Зірки ніколи не колапсують тому, що в центрі кожної з них розташована нейтронна зірка. А частинки суперсиметрії не існують тому, що теорія електромагнітної взаємодії виключає можливість їх існування.
Під час зіткнень пучків протонів запланованого рівня енергії можливе виявлення надмасивних мезонів, внутрішні структури яких описані в моїй статті «Абсурд під назвою бозон Хіггса».
Нема ніякого сумніву, що мій прогноз буде правильний, тому що за ним стоять реальні фундаментальні наукові знання про навколишнiй світ. Може, після цього земна наука про космос і мікросвіт перестане займатися вигадками.
Комментариев нет:
Отправить комментарий