TRANSLATE

четверг, 21 июня 2018 г.

#АстрофизикИвановАнатолий #Интервью #interview Чи довго світитиме Сонце?


Анатолію Григоровичу Іванову, фізику з Чернігова, не позаздриш. Шість років тому він написав і запатентував наукову працю, в якій виклав власну теорію функціонування Всесвіту і тепер лише спостерігає за тим, як астрофізики світового рівня відкривають давно ним відкрите. Якби не документальний факт у вигляді надрукованої книги, можна було б припустити, що інженер–практик видає бажане за дійсне. А так укотре доводиться переконуватися в тому, наскільки важко в нас талановитій людині пробитися до зірок і як бездарно розтринькується в Україні потенціал учених від Бога.


Про луги на Марсі, десяту планету і місячну воду

На початку позаминулого року американські астрофізики розповсюдили сенсаційне повідомлення про те, що марсохід «Опортуніті» виявив на Марсі піщані формації, які могли б утворитися завдяки існуванню солоної води, насиченої лугом. Спираючись на ці висновки, науковці припустили, що в такій воді могли жити бактерії, схожі на земні. Цікаво, що за чотири роки до цього відкриття чернігівський фізик Анатолій Іванов, не маючи на руках даних марсоходу, виступив з аналогічною гіпотезою. У своїй праці «Живий організм Всесвіту», написаній у 2002 році, він припустив, що на Марсі будуть виявлені саме луги, а не вода в чистому вигляді. За його даними, приблизно чотири мільярди років тому Марс був вкритий товстим шаром води. Але саме в цей час планети Сонячної системи ін­тенсивно бомбардували метеорити, внаслідок чого Марс, маючи невелику масу, поступово втратив водний запас. Але оскільки близький сусід Землі багатий на калій і натрій, то залишки живильної вологи перетворилися на луги.
Улітку 2005 року професор Каліфорнійського інституту технології Майк Браун повідомив на спеціально скликаній прес–конференції, що відкрив у нашій Галактиці нову планету. А вже через деякий час з аналогічним повідомленням виступили іспанські астрономи, які «розгледіли» неподалік подібний космічний об’єкт. Проте ці два відкриття майже на три роки випередив зі своїм прогнозом знову ж таки Анатолій Іванов, передбачивши у своїй книзі, що з часом у Сонячній системі буде знайдена десята, а можливо й одинадцята планети. Вони, за його інформацією, приблизно 4,5 мільярда років тому (як і Плутон) оберталися на орбітах значно ближче до Сонця, ніж, скажімо, Меркурій, і після спалаху на Сонці хмарою з пилу та газів були виштовхнуті на те місце, де є зараз.
Не стала великим відкриттям для Анатолія Іванова і Місячна сенсація, розповсюджена американськими селенологами кілька тижнів тому. Той факт, що на ранніх етапах існування супутника Землі з його надр на поверхню надійшла величезна кількість води, з якої в процесі випаровування утворилися склоподібні сполуки водню, він знав уже давно. «Сталося так, що знайшовся метеорит, орбітальна швидкість якого збіглася з орбітальною швидкістю Землі, і він був захоплений на орбіту, — пише чернігівський фізик у праці «Живий організм Всесвіту». — Потім він зібрав на себе таку ж саму речовину, як і Земля, у тому числі і воду. Внаслідок бомбардувань метеоритів Місяць, який має значно меншу масу, втратив гази і майже всю воду, яка у відсотковому відношенні становила таку ж частину, як на Землі й супутнику Юпітера—Європі».

Теорія функціонування Всесвіту як єдиного організму

— Анатолію Григоровичу, відкрийте, будь ласка, секрет вашої прозорливості. Виходить для того, аби вивчати Всесвіт, не обов’язково борознити його безмежні простори космічними всюдиходами?
— За основу теорії функціонування Всесвіту я взяв його стаціонарну модель. Тобто відкинув теорію Великого вибуху, на яку спирається сучасна астрофізика. Але в ході написання наукової праці з’ясувалися справжні докази того, що Всесвіт не розширюється. І тоді стало зрозуміло, чому сучасна астрофізика не в змозі пояснити прості явища. Наприклад, як утворюються зірки, планети, метеорити, комети. Сучасна модель утворення зірки з міжзоряної матерії не витримує критики, оскільки остання має надлишковий позитивний заряд, а з такої матерії зірка утворитися не може. З’ясувалося також, що основну енергію зірка отримує не за рахунок синтезу, як вважає сучасна наука, а за рахунок електронів, які, у свою чергу, отримують її від магнітного поля нейтронної зірки і ядерних реакцій перетворення нейтрона на протон. Дискусію можна продовжувати і далі. Якщо ж коротко, то суть моєї теорії функціонування Всесвіту полягає у зовсім іншому механізмі життєдіяльності зірок і галактик. Це, перш за все, циклічність їх функціонування з визначенням параметрів кожного етапу. Всесвіт складається більшою частиною не з протонів, як вважає сучасна астрофізична наука, а з нейтронів. Адже майже вся маса зірки зосереджена в її центрі, де функціонує нейтронна зірка.
— У своїй книжці ви детально описуєте процес народження зірки і її «смерті». Чи могли б ви на прикладі цієї моделі визначити майбутнє Землі?
— Так, звичайно. В залежності від маси зірки тривалість її «життєвого» циклу становить приблизно 10—30 мільярдів років. Тобто за цей термін на кожній зірці знову повторюються ті ж події, які відбувалися протягом першого циклу. Володіючи цим механізмом, неважко передбачити, що буде далі. Наше Сонце, скажімо, ставатиме холоднішим, а температура планет його системи, навпаки, підвищуватиметься. Тут ніби є якесь протиріччя. Але справа в тому, що під час поступового охолодження Сонця відбуватимуться його еруптивні спалахи, які супроводжуватимуться викидами гарячої речовини з надр нашого світила на орбіти і у зовнішній космічний простір. У результаті на орбітах збільшуватиметься кількість гарячої речовини, яка складається з елементів періодичної системи. Вона обумовить підвищення температури на всіх дев’яти планетах. Ці процеси вже зараз стають визначальними у формуванні температурного режиму і Землі також. Уже зараз слідом за деякими звичайними викидами речовини з надр Сонця спостерігаються значно потужніші викиди, які отримали назву «канібали». Отже, існує дуже велика ймовірність того, що парниковий ефект в атмосфері нашої планети обумовлений більше зовнішніми факторами, ніж внутрішніми. Зрештою, Земля буде поглинута гарячою речовиною приблизно через десятки мільйонів років.
— А що її чекає у недалекому майбутньому?
— Зараз почалося підвищення температури нашої планети. У розпорядженні людства насправді не більше кількох тисяч років. Нашому поколінню ніщо глобальне не загрожує. Але в наступних століттях загальна температура Землі підвищиться на кілька градусів, а згодом цей процес набуде катастрофічного масштабу. В екваторіальній зоні життя стане неможливим. Люди переселятимуться до полюсів і використовуватимуть для життя підземні споруди. Виходячи з таких перспектив, землянам треба разом складати плани на майбутнє. Свої ресурси ми повинні направити на пошук нових джерел енергії та побудову міжзоряних кораблів.

Хто керує живим організмом Всесвіту?

— Вам вдалося знайти у Всесвіті зірку, яку вже спіткала аналогічна доля?
— Так. Причому її мешканці, передбачивши ймовірність вибуху, найвірогідніше, переселилися на нашу Землю. Французькі вчені ось уже 30 років досліджують життя африканських догонів, які мешкають у Республіці Малі. Виявляється, вони не мають навіть власної писемності, але з прадавніх часів знають, що є нащадками жителів зірки Сиріус. За їхньою версією, населенню цієї планети загрожував вибух, тоді й була розпочата зоряна еміграція із сузір’я Великого Пса на Землю. На стародавніх малюнках зображений «ковчег», у якому прибульці спустилися на нашу планету й привезли із собою все необхідне для життя в нових умовах. До речі, я вам зараз переповів інформацію, розповсюджену французькими дослідниками у 2005 році. А за три роки до цього у своїй науковій праці я детально описав долю цієї планети, яка стовідсотково збіглася зі згаданою у пресі сенсацією. Там «людська» цивілізація набула сили, винайшла додаткові джерела енергії, навчилася будувати міжзоряні кораблі.
— Анатолію Григоровичу, ви називаєте Всесвіт живим. А чи припускаєте ви існування у його межах розумного начала? Хто ним керує і що є його душею?
— У Всесвіті усе працює так злагоджено, так продумано, що назва напрошується сама собою. Таку гармонійну систему могла створити тільки вища духовна сила. Сила такої системи якраз і полягає в тому, що нею не треба керувати. Вона сама працює, як досконалий механізм.
Моя наукова праця доводить, що майже на кожній зірці, можливо, за винятком дуже масивних, упродовж одного циклу в період, коли зірка набуває жовтуватого кольору, неодмінно виникає життя. Майже кожна зірка створює навколо себе планети і приблизно на третій або четвертій з них воно виникає. У Всесвіті існує багато зірок, на яких життя досягло значно вищого рівня, ніж на Землі. Але циклічність діяльності зірок обов’язково змушує її мешканців залишати свою зоряну систему. Рано чи пізно планета, на якій виникло життя, поглинається гарячою речовиною. Я вважаю, що людину створила еволюція, але можливість це здійснити закладена у самій системі Всесвіту.

Комментариев нет:

Отправить комментарий