Чернігівському астрофізикові Анатолію Іванову насправді позаздрити важко. «УМ» уже повідомляла, що сім років тому він розробив власну теорію функціонування Всесвіту як єдиного організму і виклав свої думки в окремій книзі. З того часу самобутній автор і втратив спокій, адже західні вчені в унісон його відкриттю вигукують «Еврика!» то з одного приводу, то з іншого, присвоюючи собі на цій ниві першість. А наш співвітчизник лише безпорадно розводить руками. З країною чернігівцю явно не пощастило, бо у нас ніколи не цінувалися нові ідеї. Власне, якби не книга «Живий організм Всесвіту», в якій пан Іванов давно передбачив те, що зараз сходить за велику наукову сенсацію, то його пророцтва за усталеною вітчизняною традицією можна було б поставити під сумнів. Але оскільки що написано пером, того не виволочиш волом, продовження діалогу з цікавим першовідкривачем здається цілком резонним.
Сонячна гарячка
— Анатолію Григоровичу, ми вже повідомляли, що у своїй книзі, не маючи потужної техніки НАСА, ви задовго до сенсаційних відкриттів американських учених спрогнозували наявність на Марсі лугів, назвавши причину їхньої появи. Ви також випередили каліфорнійського професора Майка Брауна своїм прогнозом про десяту планету в нашій галактиці й пояснили задовго до відкриття американських селенологів, чому колись на Місяці була вода. Цей перелік, власне, можна продовжувати й далі, але хотілося б зупинитися на останньому повідомленні англійських науковців, які днями припустили, що причиною глобального потепління можуть бути не стільки промислові викиди в атмосферу, скільки незворотні процеси на Сонці. Але ж про це у своїй книзі ви вже написали давно?
— Так. І я дуже задоволений тим, що українська наука значно випереджає світову галузь астрофізики. Останнім часом справді надходять десятки повідомлень про нові відкриття, які я вже зробив у своїй науковій праці. Це стосується не лише лугів на Марсі та води на Місяці, а й виявлення органічних речовин на супутнику Сатурна Титані, механізми утворення яких мною розкриті там же. Можна згадати і «знайдені» мною більше ніж 300 планет в інших зоряних системах і всю нову інформацію щодо галактик, яка з’являється тепер. Усе, що зафіксовано у цій сфері недавно, описано і пояснено мною у моїй науковій праці раніше.
Тепер щодо глобального потепління. Моя теорія функціонування Всесвіту дала відповідь майже на всі актуальні питання, які хвилюють сучасну астрофізичну науку, і в тому числі з’ясувала, як утворюються зірки і як вони еволюціонують. Завдяки цьому стало зрозуміло, що наше Сонце зараз перебуває на такому етапі свого розвитку, коли викиди гарячої речовини (вона складається з протонів, частинок і різних елементів Періодичної системи) разом і з силою випромінювання будуть тільки наростати. Ця гаряча речовина вже зараз обумовлює підвищення температури на всіх планетах Сонячної системи. Земля не виняток. Вже зараз на нашому Сонці стартують процеси утворення середніх елементів: вуглецю, азоту, кисню. Деяка їх кількість потрапляє і на орбіту Землі, а звідти — в її атмосферу. Там вони утворюють так звані парникові гази — двоокис вуглецю, метан тощо. З часом до земної атмосфери дістануться також атоми сірки і кремнію. Усі ці процеси й обумовлюють глобальне потепління.
— А існують ще які–небудь докази того, що саме Сонце є причиною глобального потепління?
— Так. Ще до написання моєї роботи американські вчені виявили, що на Марсі почали танути льодові брили на полюсах. Але ж на Марсі немає підприємств і людей. Кращого доказу годі й шукати.
— Тобто виходить, що процес потепління вже не припиниться ніколи?
— Так. На Землі й далі теплішатиме. До речі, практичні результати моєї наукової теорії повністю збігаються з пророцтвом Іоанна Богослова в біблійному Апокаліпсисі. Я наведу тільки декілька таких збігів. «Се гряде з хмарами, і побачить його кожне око...». Дійсно, кінець існування Землі в усьому циклі життєдіяльності Сонця почнеться з надходження гарячої речовини з неба.
Далі читаємо: «Царі земні і вельможі, і багаті, і тисяченачальники, і сильні, і всякий раб, і всякий вільний сховались у печерах і ущелинах гір», — глава 6, вірш 15. Так, дійсно, через сотні років людям доведеться використовувати підземні споруди й ущелини, а потім узагалі переселитись на Північ і в район Антарктиди, де повністю розтануть льодовики. Ну а слова з 21 глави, вірш 1: «І побачив я нове небо і нову землю, бо попереднє небо і попередня земля минули...» свідчать про те, що духовна інформація значно випереджала сучасну астрофізичну науку. Тепер стало зрозуміло, що про циклічність життєдіяльності Всесвіту, і галактик, і зірок у тому числі, на духовному рівні було відомо вже біля двох тисяч років тому, а з деяких інших джерел — набагато раніше.
— А якщо взяти більш далеку перспективу? Яким воно буде, «нове небо»?
— Пройдуть мільярди років, і гаряча матерія буде зібрана планетами, які нікуди не дінуться, а літатимуть у цій пекельній речовині. Унаслідок цього вони стануть масивнішими. Пройдуть ще мільярди років, і зірка утворить тверду темну кору, а потім зруйнує її, спалахнувши знову. Розтрощена кора теж полетить на орбіти і теж буде зібрана планетами. Таким чином усе повториться. Сонце знов засяє. Правда, планети стануть значно масивнішими. А все буде те ж саме, і таке ж небо, і такі ж хмари, і трава, і дерева. Тільки тварини і люди стануть фізично сильніші, бо земне тяжіння зросте. Пройде ще 15—20 мільярдів років, і знов усе повториться. Але вже Місяць буде настільки масивний, що зможе утримувати атмосферу. Якщо він не зіткнеться з великим астероїдом, на ньому може розвинутися життя.
Не можна змоделювати те, чого ніколи не було
— Напевно, я не помилюся, коли припущу, що і з приводу експериментів на Великому адронному колайдері — найпотужнішому прискорювачі частинок — ви теж маєте свою окрему думку. Деякі вчені, наприклад, попереджають про велику небезпеку, яка загрожує Землі у зв’язку з його запуском.
— Науковці за допомогою нього хочуть змоделювати початок або кінець світу, але, на мою думку, отримають ядерну реакцію звичайного синтезу при достатній масі протонових пучків. У кращому випадку, їм поталанить зафіксувати народження нейтронів і позитронів. Я це стверджую тому, що мені добре відомі всі енергетичні процеси, які відбуваються на зірках і на нашому Сонці зокрема. Тобто, швидше за все, нічого з того, що планується, не буде здійснено. По–перше, змоделювати Великий вибух неможливо, тому що його ніколи не було. Всесвіт — це стаціонарна система, яка існувала і буде існувати вічно. Це довела, зокрема, й моя наукова праця. По–друге, протон ніколи не зіштовхнеться з протоном, з якою б швидкістю вони не летіли назустріч один одному в обмеженому просторі, який обумовлює неминучість цієї зустрічі. Цьому завадить цифра 4,27 із сорока двома нулями. Саме в стільки разів сила відштовхування заряджених протонів перевищує силу їхнього гравітаційного притягування. Ці електричні сили ніколи не дозволять відбутися такому зіткненню.
Чужий серед своїх
— Усе зрозуміло, земній цивілізації цей експеримент не загрожує. А які нові події ви могли б спрогнозувати в космічних дослідженнях недалекого майбутнього?
— По–перше, вже давно пора виявити величезну планету, яка обертається у подвійній зоряній системі навколо більшої зірки Сиріус А і параметри орбіти якої розраховані в моїй роботі. Її маса майже у сто разів перевищує масу нашого Юпітера.
По–друге, найближчим часом упродовж кількох років астрономи можуть помітити початок збільшення видимого диска нашого Сонця, якщо будуть контролювати цей параметр. Ну і я чекаю визнання науковою спільнотою моєї теорії, десятків відкриттів і, в тому числі, визнання факту розкриття механізмів одержання додаткового тепла Юпітером і Сатурном, що підтверджено розрахунками. А також розкриття механізмів утворення вишневої плями на Юпітері й визначення того, що вона складається з фуксину.
— Анатолію Григоровичу, вам удалося зробити не одне відкриття ще до того, як вони стали науковими сенсаціями з подачі інших вчених. Чому ж у такому разі вам так важко домогтися визнання?
— У мене склалось таке враження, що Національну академію наук України нові відкриття цікавлять тільки тоді, якщо у керівництва НАНУ є на них якісь права власності. Уже більше шести років приховується від наукової спільноти моя праця, хоча один із керівників академії сказав, що це переворот у науці. Це мені відомо з дуже надійних джерел. Якби керівництво НАНУ відстоювало не свої власні інтереси, а інтереси української науки і держави, то мої статті були б уже давно надруковані у впливових наукових журналах світу Nature і Sсience. І я не маю жодного сумніву в тому, що їх би зацікавили мої статті. Але для цього мені треба мати двох поручителів, які вже друкувалися в цих журналах. А в мене їх нема. Це ж була б слава української науки. А на всі мої прохання допомогти, хоча б тільки організаційно, держава і вчені мужі відповідають мовчанням. То ж поки що можу подати голос тільки завдяки пресі. Особлива подяка за це газеті «Україна молода».
Комментариев нет:
Отправить комментарий