Розмова
Пам’яті батька Іванова Григорія Яковича присвячується.
Йшов 2009 рік. Полювання на мене спецслужб з
застосуванням таємних засобів знищення людей не припинялися, а правоохоронні
органи на мої звернення до них відповідали відписками. Врешті-решт, в середині
жовтня я був змушений припинити виходити
з дому на подвір’я и не виходжу і досі, бо полювання продовжується.
Ніхто зі злочинців непокараний.
Четвертого квітня 2009 року я закінчив писати невеликий
поетичний твір, в якому мова йде про жахливі події, що відбувалися навколо мене
увесь цей час. Цей поетичний твір ніде не надруковано, і я нікому його не
показував, бо це було дуже небезпечно. Настав час його показати людям.
Ранковий час…Лежу у ліжку.
І не збагну – чи сплю, чи ні.
І пригадалось тишком-нишком
Все, що наснилося мені.
Весняний сад. Цвітуть дерева.
Іду по стежці повз красу.
Трава зелена – вже липнева.
Я ноги мию об росу.
І раптом зустріч – йде людина.
- - Привіт, добродію, - Привіт.
Надворі ранішня година.
Він теж не спить і встав засві҅т.
Блакитне сяйво йде від нього.
І очі дивно-голубі.
І білий одяг, як
ні в кого.
Червоні губи, як рубін.
Я зрозумів – переді мною
Посланець праведних небес.
Торкнувся він мене рукою.
І згинув, ледь
з’явившись, стрес.
- - Я йду до Вас, - до мене мовить,
- У справах дуже непростих.
І почалася в нас розмова
З одним із янголів святих.
Почав він знову – Нам відомо,
Що людям Ви дали знання,
Які давно шукали «гомо»,
Йдучи за ними навмання.
Закони Всесвіту святого…
Тепер відомо на Землі,
Що буде з нею після того,
Як все сховається
в імлі.
Не дочекались Ви
подяки.
Натомість утиски, хула.
Не нагороди та відзнаки –
Юрба вороже загула.
Я відповів, - То Божа воля.
Я тільки виконав її.
Така усіх чекала доля,
Хто вів людей в нові краї.
Земляни часто зневажали
Своїх нових провідників.
Ми прикладів багато мали
Таких подій серед віків.
Настане час і все минеться.
Адже життя вперед зове.
І в серці радість відгукнеться,
І буде сприйнято нове.
Мій співрозмовник знов торкнувся
Моєї правої руки,
До мене тепло посміхнувся.
Знов мова, як потік ріки.
- - Смирення – шлях до благодаті.
І це приємно небесам.
І щоб належне Вам віддати
І не залишить сам на сам
З шахрайством, заздрістю, бідою,
Щоб знову все пішло на лад,
Цей жезлик я узяв з собою.
Дорожчий він коштовних злат.
Жезл чародійну силу має.
Якщо потрапить він до рук,
Таємне марево зникає.
Не стане кругових порук.
Всіх властолюбців, казнокрадів
І шахраїв усіх мастей,
Які за гроші служать владі,
Таємно знищують людей,
Побачить світ, як на долоні.
Їм не сховатися ніде.
Вони опиняться в полоні
Людського суду, що гряде.
Візьміть цей жезл, як нагороду,
Як захист від таких людей.
І Ви послужите народу
При втіленні своїх ідей .
Кінчилась янгола промова.
І я мовчу – немає слів.
Оце розмова так розмова.
І мозок спогад обпалив.
Я пригадав, як аферисти
Із академії наук,
Заради слави і користі,
Хотіли все згребти до рук,
Як старший з них, немов у шоці,
А не від щедрості й доброт,
Не в змозі стримати емоцій,
Сказав, що це переворот.
Переворот в людській уяві,
Переворот в знаннях людських.
Щоправда, він таку заяву
Не готував для вух мирських.
Він це сказав своїй людині.
Мене ніхто не викликав.
Я в забороні і понині,
Та я надію й не плекав.
Всю інформацію сховали
Подалі від людських очей.
Мені ж підступно написали
- - Не може бути цих речей.
Що почалося після цього!
Для полювання час настав.
Не хочуть бачити живого.
Щоб мертвим найскоріше став.
Таємно знищити людину
Так, щоб ніхто не зрозумів,
Як смерть настала і причину.
Таке завдання у катів.
Не можна вимовить словами
І розказати про
біду,
Яка нависла, і роками
Йшла поруч – їду чи іду.
Та й не повірять, бо нікому
На думку навіть не спаде,
Що це можливо, і на цьому
Весь сенс розмови пропаде.
Щоправда, друзі не забули.
І як завжди допомогли,
Як тільки про біду почули,
Оберігали, як могли.
На те була Господня воля.
Спасибі Богу, я не зник.
Така мене спіткала доля.
І я давно до неї звик.
А зараз можу поквитатись.
Катам послати свій привіт.
І так, нарешті, може статись,
Що кривдників побачить світ.
Нарешті правда переможе.
Злочинець кару понесе.
Нікого кривдити не зможе.
І поміняється усе.
Та ні, втручатись я не можу.
Закони Божі – то святе.
Господня воля переможе.
І світ подякує за те.
Бог покарає, як захоче,
Бо він найвищий наш суддя.
І ми сприймаємо охоче
Його закони для буття.
А я ніхто. Це добре знаю.
Все так було і буде так.
Про це щоразу пам’ятаю.
Для іншого нема ознак.
Потік думок призупинився..
Все відбулось в єдину мить.
Я з рішенням не забарився,
Хоч іноді душа болить.
Я мовив, - Ні, не можу взяти.
Цей жезлик справді дорогий.
Не маю права щось міняти.
І це мені не до снаги.
Мій співрозмовник тихо мовив,
- - Мені приємні ці слова.
І ми до них були готові.
Хай прийде світлий день до Вас.
Він це сказав і уклонився
І далі стежкою пішов.
Я довго вслід йому дивився,
Та час пробудження прийшов.
Така ось вийшла в нас розмова.
Все, як насправді, відбулось.
Я пам’ятаю кожне слово,
Яке почути довелось.
Закони Божі справедливі.
Добра без лиха не бува.
Ми мусим бути терпеливі.
Це майже кожен відчува.
Великий Боже, я вклоняюсь
За ті знання, що ти відкрив.
Це для людей, не сумніваюсь.
Найкращий це з твоїх дарів.
Я встав, пройшовся по кімнаті,
А потім рушив до вікна.
Вже сяло Сонце в нашій хаті.
Надворі знов була весна.
Астрофізик Іванов
Анатолій Григорович
О4. 04.2009 року, м. Чернігів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий